Львівська цитадель


Львівська Цитадель — єдиний в Україні комплекс фортифікаційних укріплень середини XIX ст., який дійшов до нашого часу майже без змін. Львівська Цитадель розташована на узгір'ї, яке складається з трьох невеликих гір: Шембека (Вроновських — відома з поч. XVII ст.), Познаньської (Пелчинської — відома з XVII ст.) і Жебрацької (Калічої — відома з сер. XV ст.). Узгір'я розташоване на ключових підступах до міста з південно-східного та південно-західного напрямків, північна частина узгір'я була досконалим плацдармом для вогневого контролю території середмістя, а також для контролю шляхів Львів-Комарно, Львів-Стрий.

У 1635-1640 роках на західній частині Жебрацької (Калічої) гори, під керівництвом А. Прихильного та Я. Боні, було споруджено мурований шпиталь і костел Св. Лазаря. Цей сакральний комплекс мав важливе оборонне значення як укріплений форпост з південного заходу від середмістя.
Під час облоги Львова військами Б. Хмельницького у 1655 році на Познаньській (Пелчинській) горі, з метою обстрілу середмістя, була розташована російська батарея важкої артилерії, яка будучи вагомим силовим аргументом, становила значну загрозу мешканцям Львова.

У 1672 році під час облоги Львова військами султана Мухамеда IV під керівництвом Капудана Баші, турки, опанувавши гору Шембека (Вроновських), спорудили на ній комплекс потужних земляних укріплень (шанців), з яких досить вдало обстрілювали середміську територію.

У 1772 році після першого розподілу Польщі, Львів, у складі Східної Галичини, потрапив під владу австрійської імперії, яка не приховувала своїх намірів приєднати до володінь дому Габсбурґів якомога більше нових земель. Основними суперниками прагнень Австрії на політичній арені Європи кінця XVIII – початку XIX ст. були Прусія, Франція, Англія і Росія – сильні країни з потужним військовим потенціалом, між якими постійно точилась дипломатична боротьба та суперництво, яке часто переростало у збройні конфлікти.

В результаті третього розподілу Польщі (1794 р.) австрійська імперія приєднала до своїх територій Західну Галичину. Пізніше, згідно “Заключного акту” Віденського конгресу 1815 року, територія Галичини назавжди залишилась за Австрією.



Революційні події “Весни Народів” 1848 року та передуюче їм Краківське повстання 1846 року були ще одним чинником, який спричинив виникнення оборонного комплексу львівської Цитаделі. Російський цар Ніколай I, у зв'язку з польськими революційними подіями в Галичині, вимагав від австрійської влади негайної розправи над повсталими поляками, погрожуючи, для наведення порядку, в короткий термін ввести у Галичину російські війська, внаслідок чого, австрійський канцлер Меттерніх вважав, що головна небезпека Габсбурґській державі загрожує від Росії, ніж від внутрішніх революційних подій.

Під час заворушень другого жовтня 1848 року з Жебрацької (Калічої) гори австрійський гарнізон, за наказом командуючого військами в Галичині генерала В. Гаммерштейна, обстрілював охоплений збройним повстанням Львів (в результаті точкових артилерійських ударів згоріли: ратуша, технічна академія, театр, споруда університету).
Для забезпечення стабільності на захоплених територіях австрійський уряд 24 жовтня 1848 року видав указ L 6096 : “... знайти й організувати відповідні споруди під артилерію та воєнні запаси, які малими силами могли б стримати народ ...”. Того ж року була створена спеціальна комісія для вибору місця під будівництво цитаделі. На роботи по спорудженню об'єктів Цитаделі було виділено 150 000 флоринів.

Згідно з проектом, протягом 1852-1854 років на території узгір'я було споруджено такі об'єкти: головний корпус казарм; дві квадратних у плані вежі, розміщені на деякій віддалі від торців казарми; чотири вежі Максиміліана. Дані об'єкти були оточені оскарпованими фосами, через які йшли дерев'яні мости. Комунікаційні ходи між вежами, під’їзди і т.п. було влаштовано під захистом земляних укріплень, у південній лінії яких було влаштовано потужну в'їзну браму. З метою маскування вогневих точок – оборонний периметр було засаджено каштанами і акаціями. Деякий час на території Цитаделі існували стайні для військових коней. У 1888 році біля казарм було влаштовано криницю глибиною 47 м., пізніше – викопано ще одну, глибиною понад 30 м. Для запасу води у вежах було влаштовано цистерни. У східній частині узгір'я було закладено город для офіцерської кухні.

Перед Першою світовою війною міська адміністрація мала намір викупити територію Цитаделі, розібрати фортечні споруди, а на звільненій території влаштувати міський парк. Але цей задум не було реалізовано. Натомість, у 1931 році на даній території були додатково споруджені нові бараки.

У Першій світовій війні Львівська Цитадель та оточуючі її пояси фортів не відігравали важливої мілітарної ролі. У 1914 році, не демонтувавши укріплень, австрійські війська без опору залишили Львів. У 1918-1939 роках на Цитаделі був розташований полк польської піхоти. Під час Другої світової війни на території Цитаделі діяв табір військовополонених Stalag–328. Після війни споруди Цитаделі використовувались як казарми.

Укріплення Цитаделі, на даний момент, складаються з триповерхового корпусу казарм, торцями розміщеного на схід-захід і шести веж. Дві масивні, квадратні в плані вежі з аттиковим завершенням фланкують з торців корпус казарм. На північ і південь від корпусу казарм, на незначній віддалі одна від одної, розташовано чотири максиміліанські вежі. Всі будівлі Цитаделі виконані з червоної цегли на цемяночному розчині, портали, машикулі, водозливи – з тесаного каменю. До нашого часу, майже без змін, дійшла південна лінія земляних укріплень зі збереженою в'їзною брамою.

Джерело: jі.lvіv.uа

Читайте також:
Фортифікаційна споруда Львова. Порохова вежа

Поділитися з друзями