Неймовірні історії кохання у старому Львові

У найпопулярнішій в ХХ столітті пісні про наше місто співалося "...A panny to ma Słodziutkie ten gród, Jak sok, czekolada i miód...". Турецький мандрівник XVII століття Ілья Челебі писав про львівських дівчат: "У сприятливому кліматі тутешніх місць дівчата такі гарні, що побачивши їх одягнених у шовковий розмаїтий одяг, сонцеликих з очима козулі, газелі, сарни втрачаєш голову.

Кохання Шольц-Вольфовичів

Тільки у нашому місті могли бути такі щасливі шлюби, як наприклад одного з найбагатших купців Львова XVI століття Вольфа Шольца засновника славетного міщанського роду Шольц-Вольфовичів. У нього було 12 дочок і 12 синів від однієї дружини Дороти. Ця щаслива родина жила на пл. Ринок 23. Надгробна плита родини Шольц-Вольфовичів, яка залишилася від старого середньовічного цвинтаря, а потім була мурована у стіну Катедрального Собору.

Кохання вірменина Івашка та польку Софію
Однак кохання не завжди буває щасливим, інколи воно супроводжується драматичними, а то й трагічними подіями. Неймовірно за своїм трагізмом історію пам'ятають львівські камені, історію яка навряд чи має аналог у світовій класичній літературі. 1518 року за вироком львівських суддів було спалено вірменина Івашка та польку Софію лише за те що вони кохали одне одного. Тодішні закони прирівнювали між професійні статеві стосунки, тобто стосунки людей різних віросповідань, до таких страшних гріхів як некрофілія та зоофілія. Львівський суд не взяв до уваги навіть того, що нещасні обоє були християнами. Тільки Івашко вірменської григоріанської віри, а Софія — католичка. Суд не врахував і того, що вірменин вже декілька років був вдівцем, а полька незаміжня. Засуджених до смерті коханців зв'язаних спиною до спини скованих одним ланцюгом вивезли за місто у довгих одежах облитих смолою. У місті тоді страчували лише представників шляхецького стану. Ідучи на місце страти, а це було на горі страт, нещасні тримали в руках по незапаленому смолоскипу. Перед тим як засуджені зійшли на приготовлений до страти стос дров, їм запалили смолоскипи. Таким чином, грішники самі запалили приготовлений їм смертне вогнище.
Польський король дізнався про цю страту і був обурений рішенням львівських суддів, однак вже змінити нічого не можна було. Він лише наказав виплатити вірменській громаді грошову компенсацію. За одними джерелами вірмени відмовилися взяти ці гроші, а за іншими львівська влада нічого їм не сплатила.
Історія Івашка та Софії мала б надихнути найгеніальніших митців написання поеми, п'єси чи опери. Однак на разі на цю тему нічого не написано.

Кохання Гальшки з Острога та князя Симеона Слуцького
На пл. Домініканів в середині XVI століття розгорілася справжні військові дії, війна йшла за наречену. Цією нареченою була Гальшка з Острога, тогочасна найбагатша спадкоємиця усієї Речі Посполитої і звісно охочих з нею одружитися було чимало. Найбільшого успіху, у цій справі, досягнув улюбленець короля Магнат Лукаш з Ґурки, який насильно обвінчався із Гальшкою. Однак мати дівчини, Беата, користуючись прихильністю до себе матері короля Бони, вона три роки не допускала до дочки небажаного зятя. Та ось королева Бона виїхала до Італії, і Гальшка з матір'ю рятуючись від законного чоловіка втекла і сховалася у Домініканському соборі під потужною власною охороною. Лукаш нічого не досягнувши мовляннями розпочав справжню артилерійську облогу монастиря, життя Львова завмерло, торгівля фактично припинилася на декілька тижнів. У розпалі військових дій до Домініканів пробрався, той кого справді кохала Гальшка князь Симеон Слуцький. Закохані обвінчалися у монастирі, вважаючи, попередній насильницький шлюб незаконний. Королю все це набридло і він наказав львівському старості сприяти зухвалому Лукашу у захопленню монастиря. Після того, як за наказом львівських властей було перерізано водогін, монастир здався. Король визнав законним чоловіком Гальшки - Лукаша. І нещасну дівчину після нетривалого ув'язнення у фортеці Високого Замку було відвезено до замку Лукаша у місті Шаматула у Польщі. Гальшка не могла забути свого коханого Симеона і через деякий час сумуючи померла. Згідно з тудішніми законами Лукаш не отримав жодного шеляга і спадщини Гальшки, оскільки вони не мали дітей. Мешканці Шаматула і досі показують вежу Чорної Княгині. Саме так, називали Гальшку оскільки вона завжди була у чорному вбранні.

Кохання італійця Мікеліні та Пелагії

Наступна львівська історія кохання за своїм драматизмом не поступається шекспірівським "Ромео і Джульєти". Молодий італієць Мікеліні привіз до Львова велику партію вина, частину якого купив український купець. У нього дома Мікеліні побачив його доньку Пелагію і одразу ж закохався. Його почуття стало взаємним, італієць на стільки покохав українку, що вирішив залишитися у Львові. Але на нещастя, 1594 року до міста прийшла чума, яка на той час скосила вже пів Європи. Пелагія захворіла, надія на одужання не було. Згідно із суворими приписами всіх живих зачумлених відспіювали у церкві і вивозили за місто. Наближатись до хворих було вкрай небезпечно, навіть нотаріуси писали заповіти зі слів приречених біля їх вікон на великій відстані. Однак Мікеліні не покинув свою кохану, він доглядав за дівчиною та втішав як міг. Він міг піти від неї, міг врятувати своє життя, тоді люди аж надто добре знали, що контакт з приреченою людиною рівносильний смерті. Однак життя без Пелагії для італійця немала жодного значення. Невдовзі дівчина померла і як православну поховали на цвинтарі церкви Благовіщення, яка знаходилася на теперішній вул. Городоцькій. Через декілька днів помер і Мікеліні. Помираючи він просив поховати його у костелі святого Станіслава бо був католиком, костел колись знаходився на теперішній вулиці І. Тиктора. Але на обох могилах Мікеліні наказав поставити однакові надгробки на яких було витеснено по два серця пов'язане Галуською Лавром. Згодом внизу було викарбовано слова відомого львівського поета Шимона Шимоновича "Що любов сполучить і смерть не розлучить". Вже давно нема у Львові ні церкви Блоговіщення і костелу Св. Станіслава вони були більше ніж ІІ століття тому розібрані за наказом Австрійської влади. Місто зростало і вимагало нових забудов.

Легенди старого Львова

Читайте також:
Найромантичніша легенда Роберта Домса і Зосі

Поділитися з друзями