Перші поселення на території Львова

"Трапилося так, що через гріхи окаянної баби зайнявся Холм. Цілий край бачив заграву, навіть зі Львова дивлячись було видно із полів белзьких, бо сильним було полум'я пожежі...". Саме такою є перша історична згадка про Львів у Галицько-Волинському літописі, датована 1256 роком.

Перші поселення на території міста виникли за довго до часів Данила Галицького. Забудови почалися очевидно ще за Ярослава Осмомисла, хоча без певної системи та фортифікацій. Однак легенда розповідає, що місто збудував, близько 1241 року князь волинський-галицький Данило Романович і назвав на честь свого старшого сина Лева. Лев Данилович об'єднав під своєю владою всі Галицько-Волинські землі. За його правління розташоване на річці Полтві, Львів суттєво розрісся і перетворився у великий центр, адже знаходився на торгівельному шляху, що йшов з Чорного моря до Балтійського. Ще й досі точаться суперечки коли і де саме було збудовано перші львівські укріплення. Однак на вимогу татарського воєводи Бурундая у 1259 році їх зруйнував син Данила Галицького Лев, який до того сам їх будував.
На межі ХІІ—ХІІІ століть на високій Замковій горі було зведено кам'яну вежу, згодом її перебудували на замок, який в тім відігравав роль фортеці, тому князь оселився у Дитинці на Княжій горі. Дитинець був укріплений валами, засіками і частополом. Тут ймовірно знаходився стовп, оборонна вежа, а також будинок для князя та дружини, сховище для харчів і можливо каплиця. Пізніше князь наказав будувати придатніший для життя Низький замок з храмом Святої Катерини. Передмістя займала правий берег річки Полтви і тяглося пів колом по західній, північній і південній стороні Княжої гори. У ХІІІ на початку XIV ст. біля Старого ринку, через який проходив головний торговельний шлях, було збудовано німецький Костел Марії Сніжної і Костел Іоанна Хрестителя, вони збереглися до наших днів практично у повністю перебудованому вигляді. В ті часи у місті крім німецької, знаходилися також вірменська і татарська колонії.

Незадовго до своєї смерті у 1301 році, Лев передав правління сину Юрію І. Сам же постригся в ченці у лавриському монастирі біля Старого Самбора де й був похований. Юрій переніс столицю до Володимира-Волинського. Про його дітей Андрія і Лева ІІ збереглося не багато відомостей. Вони проводили також політику, як і їхні прадіди Данило і Василько дотримуючись союзу з текстонським орденом, який забезпечував їм вихід до торговельних шляхів Балтики. До наших днів дійшла одна із їхніх грамот, скріплена печаткою на якій зображено лева, що крокує. Обидва князі загинули в боротьбі з ворогами у 1323 році. За рік після смерті Андрія і Лева ІІ бояри обрали князем сина їхньої сестри Марії та мозовецького князя Тройдена — Болеслава Тройденовича, він перейшов у православну віру і прийняв ім'я Юрія ІІ. Цей князь надав кільком містам магдебурзьке прав. Як і його попередники, він підтримував союз з Тевтонським орденом і навіть воював з поляками за Люблін. Однак він немав синів і він начебто мав домовленість з польським королем Казимиром ІІІ про наслідування княжого престолу. Водночас існує версія і про напружені стосунки між державами. У 1340 році останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ отруїли чи то у Володимирі, чи то у Львові у соборі святого Юра і Казимир ІІІ того ж року вирушив з військом на Львів. В тім його метою був не настільки княжий престол, як міська скарбниця, яка протягом всіх років зберігались багатства галицьких королів.
В цей час в Європі: - 1328 р., Людовик Баварський коронується імператором і призначає папу Миколу V; - 1337 р., смерть французького короля Карла IV і початок Столітньої війни між Англією і Францією; - 1348 р., епідемія чуми спустошує Центральну Європу.

Джерело: Історія українських земель. Відео.

Поділитися з друзями