Про своїх не забули. Голодомор 1932—1933 рр.

Під час голодомору 1932—1933 років львів'яни створили спеціальний комітет допомоги українцям на Сході.
Навіть перебуваючи під владою поляків, підневільна Галичина не покинули своїх братів з Наддніпрянської України.

Кожного дня з десяток друкованих видань сповіщали львів'ян про лиходійства, що їх чинила радянська влада на Сході України. Найбільше про голод на Наддніпрянщині інформували газети "Новий час", "Діло", "Громадський голос", "Нове село". Найпомітнішим тогочасним виданням була газета "За Україну", яка виходила у 1933 році. Це був двотижневий часопис, який у кожному номері виступав з різкою критикою радянської влади.
У період 1932—1933-х років львівська преса дуже активно висвітлювала голод у східних побратимів та друкувала світлини і спогади біженців з Наддніпряської України. Звичайно, утекти на західні терени вдавалось одиницям. Ті ж, ґкі таки змогли пробратись через кордон, з жахом та розпачем розповідали, який голод панує на Сході. Водночас комуністична преса, що діяла на теренах Львова та Галичини, всіляко замовчувала факт голоду на Великій Україні. Однак ці видання не мали якоїсь вагомої суспільної сили чи громадського авторитету.

У 1933 році, а саме 25 листопада, 44 громадські об'єднання та політичні партії Львова і Галичини створили "Громадський комітет рятунку України" з осередкм у Львові. Очолили його відомі суспільні діячі. Політичною діяльності рганізації займався Дмитро Левицький, економічною стороною управляв Василь Мудрий. У жовтні 1933 року комітет організував національний день жалоби та протесту по всій Галичині. Крім Львова, у своєрідній акції взяли участь Дрогобич, Бібрка, Сокаль, Стрий, Городок — загалом близько 30 міст.
Комітет організував допомогу зі збору коштів для українців Сходу. Гроші збирали від продажу книжок Василя Мудрого "Лихоляття на Україні". Зібрані кошти надслали в організацію "Торсінг", яка розприділяла гроші між голодуючими. Однак згодом радянська влада прикрила таку діяльність.
Жителі Львова постійно збирали харчі для Східної України і переправляли через кордон. Однак уже на пункті перетину військові забраковували харчі. Радянська влада не визнавала Голодомору і не приймала ніякої допомоги ні від українців, ні від іноземців. Громадські організації Львова організовували у нашому місті 29 жовтня 1933 року панахиду за померлими співвітчизниками. В організаційній справі всіляко допомагав митрополит Андрей Шептицький. Навіть польська влада заплющила на це очі.

ОУН, як підпільна організація, не могла легально брати участі у "Громадському комітеті рятунку України". Члени Організації Українських Націоналістів діяли самостійно. Оунівці організували замах на тогочасного консула СРСР у Львові Олексія Майлова. Політичною частиною справи керував Степан Бандера, військово-технічною підготовкою займався Роман Шухевич. Виконати замах узявся 18-річний студент Микола Лемик... Лемика заарештували, над ним відбувся відкритий суд. Затримали і самого Бандеру. Він просидів у тюрмі аж до 1939 року.

Поділитися з друзями